Дякую...

Прокинулася сьогодні від якоїсь майже дитячої безпосередньої радості. Цілу ніч продовжувався наш виступ і ми співали, співали, співали. Ми співали для вас усіх знову й знову. І хотілося бачити ваші чудові очі, говорити з вами усіма. Перед освідченнями завжди тремтять руки і стає аж млосно від хвилювання. Намагаєшся сказати все просто, щиро і красиво. Хочеться, щоб твій голос ще довго звучав в серцях тих, до кого ти говориш. Оце ж воно і щастя. Дякую усім, хто був вчора. Ви не просто підтримали нас, сестер Тельнюк, ви творили Любов своєю чистотою, давали Віру, вселяли Надію. Що ж, тепер усі ми разом можемо сміливо долучити себе до особливої касти Обраних. Антонич, Емілі, Рільке не заходять в кожний пересічний дім щодня. Їхні слова вже не одне десятиліття шукають тих, хто готовий чути. Вчора ми зробили ще один крок на шляху до розшифровки містичної загадки їхнього поетичного генія. І ми були разом.